Боротьба з візуальним шумом в Ужгороді: шлях від хаосу до системних змін

Порівняльний аналіз Театральної площі з боку пішохідного мосту у 2011 та 2026 роках демонструє значну трансформацію міського простору.

Ще десять років тому архітектурне обличчя Ужгорода було приховане за надмірною кількістю рекламних конструкцій, сітілайтів та хаотичних вивісок. Рекламні борди домінували як на околицях, так і в історичному центрі, зокрема на центральних площах та пішохідному мосту, що створювало візуальну дисгармонію через відсутність чіткого регулювання.

Зміна ситуації стала результатом ініціативи самих містян, які організували акції, створювали петиції та розробили власні правила розміщення реклами.

Сьогодні Ужгород виглядає значно охайніше, хоча окремі проблеми залишаються. Досвід міста доводить, що реальні зміни часто починаються з громадської ініціативи, а не з адміністративних кабінетів.

Про механізми співпраці активістів та досягнуті результати детально розповідає матеріал Varosh.

З метою подолання візуального хаосу у 2011 році команда активісток — Вікторія Рижова, Тетяна Смріга та Мар’яна Собран — ініціювала створення «Порядку встановлення вивісок в Ужгороді». Документ, що визначив вимоги до зовнішньої реклами, базувався на досвіді Львова та пройшов експертне обговорення.

Дизайнер Олег Олашин, один із розробників правил, зазначив, що метою було адаптувати львівську модель до архітектурних особливостей Ужгорода, щоб очистити історичне середовище від гігантських конструкцій, які закривали фасади будівель.

Процес впорядкування відбувався поступово, оскільки нові правила стосувалися лише вивісок, але не поширювалися на рекламні борди, що вимагало окремих зусиль активістів.

У 2012 році журналістка та активістка Вікторія Рижова звертала увагу на проблему самовільного нищення історичних фасадів дешевими панелями та захаращення центру рекламою, що відбувалося через відсутність належного контролю.

Громадські активісти проводили зустрічі з підприємцями, переконуючи їх перенести борди за межі центру. Також вони запропонували тодішньому міському голові Віктору Погорлєлову оголосити 2013 рік «роком відновлення архітектурної спадщини» та організували акцію «Фотографи за гарний кадр» для демонтажу реклами з підпірних стін пішохідного мосту.

Тетяна Смріга згадує про численні кампанії, включаючи протести під міськрадою проти сітілайтів на вулиці Волошина та бордів на міських кругах, що зрештою привернуло увагу до проблеми.

До роботи над очищенням міста залучалися різні фахівці, кожен з яких вносив свій внесок у розвиток проєкту.

Архітектор Володимир Павлишин, який у 2014 році працював помічником головного архітектора міста, зазначив, що фотограф Віктор Дьомін висвітлював проблему в соцмережах, а Тетяна Смріга забезпечила юридичну базу нових правил.

Павлишин також згадав про складність комунікації з підприємцями, які часто сприймали ініціативи активістів вороже, проте наполеглива робота принесла свої плоди.

Запроваджені тоді правила встановлення вивісок в Ужгороді залишаються чинними і сьогодні.

Основна вимога документа — заборона банерів у центрі міста та необхідність відповідності вивісок за розміром і стилем до фасаду будівлі.

Правила чітко визначають обмеження для історичного ареалу: заборонені світлові табло, монітори, біжучі стрічки та динамічна підсвітка, а також встановлені вимоги до кольорів та розмірів.

Розробники наголошують, що кожна вивіска має технічний паспорт і повинна бути погоджена з міською архітектурою та органами охорони культурної спадщини. Відповідальність за самовільний монтаж несе власник.

Тетяна Смріга підкреслила, що ключовим етапом стало затвердження цих правил сесією міськради, що зробило їх обов’язковими для всіх бізнесів.

У 2018 році Віталій Глагола ініціював петицію про заборону зовнішньої реклами в історичному ареалі Ужгорода, яка набрала необхідну кількість підписів.

З 2019 року встановлення нових сітілайтів та білбордів в історичній частині припинилося, а кількість існуючих конструкцій скоротилася через відмову міськради продовжувати термін їхньої дії.

З 2020 року Віталій Глагола, ставши депутатом міськради, змінив підхід на офіційний, використовуючи депутатські запити для контролю за простроченими рекламоносіями.

Глагола пояснив, що раніше органи охорони культурної спадщини були малосуб’єктними, і дозволи на встановлення вивісок часто видавалися формально, без реальної оцінки їхнього впливу на архітектуру.

Через відсутність механізму демонтажу незаконних конструкцій, нова команда органу охорони культурної спадщини ініціювала програму зносу малих архітектурних форм, яка діє й досі.

Сьогодні за погодження вивісок та паспортів фасадів відповідає Управління містобудування та архітектури. Попередній розгляд здійснює орган охорони культурної спадщини, до складу якого входять Алла Чернобук, Віталій Глагола та Валентин Штефаньо.

Після вирішення проблеми з білбордами увага переключилася на вивіски в центрі міста. Власників закликають приводити їх у відповідність до затвердженого Порядку.

За словами Віталія Глаголи, близько 80% роботи органу охорони культурної спадщини зараз займає погодження технічних паспортів вивісок та літніх терас в історичному ареалі.

Якщо будівля має статус пам’ятки, остаточне рішення щодо реставрації чи втручань приймає Департамент культури Закарпатської ОВА після попереднього погодження на рівні міста.

На запитання про можливості впливу громади на рішення міськради сьогодні Віталій Глагола відповів, що вони обмежені.

Проте досвід боротьби з рекламою доводить, що публічний тиск і запити можуть працювати. Депутати можуть балансувати, підтримуючи проєкти, що найменше шкодять місту.

Архітектор Володимир Павлишин переконаний, що для системних змін необхідно збільшити кількість свідомих активістів серед депутатів — з 2% до критичної більшості.

Попри покращення ситуації, питання зовнішньої реклами в історичному центрі Ужгорода все ще потребує остаточного вирішення.

Олег Олашин вважає, що виходом міг би стати дизайн-код історичного середовища з індивідуальними схемами для кожного фасаду, що чітко визначило б дозволені параметри вивісок.

За його словами, це складне, але реальне завдання, враховуючи відносно невелику кількість вулиць в історичному ареалі.

Тетяна Смріга зазначає, що проблема вивісок є лише симптомом відсутності цілісної міської стратегії. Вона наголошує на необхідності системного підходу до охорони спадщини та забудови, а не ситуативних рішень.

На її думку, демонтажі та штрафи є лише інструментами, але без пріоритетності історичного середовища в стратегії розвитку міста загальна деградація простору триватиме.

Повномасштабна війна загострила міські проблеми: зросло навантаження на інфраструктуру через збільшення населення, а хаотичність рішень стала помітнішою.

Володимир Павлишин застерігає, що без стратегічного планування місто ризикує отримати фрагментарну забудову та втрату просторової логіки.

Олег Олашин підкреслює, що поки забудовники можуть зносити пам’ятки архітектури без реальної відповідальності, ефективно говорити про збереження спадщини важко.

Вікторія Рижова вважає, що містяни мають використовувати всі демократичні інструменти для ви demandas прозорості та ефективності від влади.

Вона наголошує на необхідності звітування влади щодо інвестицій від релокованого бізнесу та створення плану розвитку міста, що відповідає сучасним викликам.

Тетяна Смріга додала, що важливо чесно фіксувати втрати та не називати хаотичну забудову «розвитком».

Вона переконана, що без спільного бачення Ужгорода як історичного міста будь-які заходи з демонтажу реклами будуть лише косметичним ефектом.

Матеріал підготовлено ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір» (ІСАР Єднання) у межах проєкту за фінансування Норвегії та Швеції.

Відповідальність за зміст матеріалу лежить на ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» і не відображає позицію урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

До слова, нещодавно обговорювалася тема: ужгород серед аутсайдерів: фізична безбар’єрність в українських обласних центрах.