Історія у камені: чому травертинові кулі Земського уряду в Ужгороді стали культовим місцем для фотосесій

Краєзнавчий проєкт «Втрачений Ужгород», який досліджує минуле, архітектурні особливості, міські традиції та долі мешканців обласного центру Закарпаття, функціонує вже понад десять років. За цей тривалий період дослідники зібрали унікальний та об’ємний архів автентичних світлин, збережених у сімейних альбомах ужгородців. Значну частину цієї неоціненної колекції складають історичні фотографії, зроблені біля однієї з найбільш упізнаваних портальних скульптур міста. Мова йде про дві величні травертинові кулі, які прикрашають парадний вхід до колишньої будівлі Земського уряду Підкарпатської Русі, де сьогодні розташовані Закарпатська обласна військова адміністрація та обласна рада.

Архітектурна велич Малого Ґалаґова та задум Франтішека Крупки

Для того щоб зрозуміти особливу популярність цього місця серед кількох поколінь містян та гостей міста, варто зануритися в історичний контекст міжвоєнного періоду. У 1930-х роках в Ужгороді активно розбудовувався новий адміністративний та житловий квартал Малий Ґалаґов. Головною окрасою цього мікрорайону стала грандіозна споруда Земського уряду, зведена у 1936 році за проєктом відомого братиславського архітектора Франтішека Крупки.

Навіть сьогодні ця велична будівля утримує статус найбільшого адміністративного об’єкта на території Закарпатської області. Проте дев’яносто років тому вона справляла на тогочасних мешканців ще більш приголомшливе враження. Споруда вражала масштабами, вивіреними геометричними пропорціями, монументальністю та інноваційним використанням високоякісних природних матеріалів.

Особливу увагу при проєктуванні парадного входу архітектор приділив грі форм та фактур. Дослідники припускають, що встановлення ідеально круглих кам’яних сфер на тлі масивних, чітко окреслених вертикальних колон порталу було свідомим творчим рішенням. Цей сміливий контраст між строгою лінійною геометрією фасаду та плавними лініями круглих елементів створював відчуття гармонії та завершеності всього ансамблю. Деякі сучасники та дослідники архітектури також вбачали у цих кулях глибокий символізм, асоціюючи їх із формою земної кулі або єдністю простору.

Секрет довговічності та унікальна текстура травертину

Головним матеріалом для оздоблення вхідної групи урядової будівлі було обрано травертин — пористий вапняковий туф. Цей благородний природний камінь має цілу низку унікальних характеристик:

• Особлива текстура: Травертин відрізняється приємною шорсткою поверхнею, яка створює неповторний тактильний ефект при дотику.

• Природний малюнок: Кожна плита та декоративний елемент мають індивідуальний візерунок, сформований протягом тисячоліть під впливом мінеральних джерел.

• Неймовірна стійкість: Попри свою пористу структуру, цей матеріал демонструє надзвичайну тривалість експлуатації. Навіть наближаючись до свого столітнього ювілею, ужгородські кулі зберігають свій первинний естетичний вигляд, успішно протистоячи температурним коливанням та атмосферним опадам.

Для багатьох поколінь ужгородців дотик до цих гладких, але водночас фактурних куль перетворився на своєрідний міський ритуал. Саме специфічні властивості природного каменю роблять цей архітектурний елемент таким близьким та рідним для мешканців міста.

Родинні хроніки на тлі епохи: унікальні світлини ужгородців

Популярність травертинових сфер як локації для фотографування сягнула свого піку в 1930–1940-х роках. У той час зробити знімок біля головної адміністративної споруди краю вважалося ознакою престижу та причетності до модерного міського життя.

Завдяки небайдужості місцевих родин, до наших днів збереглися рідкісні кадри, які дозволяють зазирнути в минуле та відчути атмосферу тих років. На збережених історичних світлинах можна побачити відомих ужгородок минулого століття, серед яких Ержебет Пушавер (Алі), Серена Токач, а також представниці відомої міської родини Рот. На сучасних кадрах біля куль зафіксована й авторка дослідження «Втрачений Ужгород» Тетяна Літераті, яка продовжує збирати та систематизувати цінні історичні свідчення.

Ці фотографії є не просто приватними сімейними реліквіями, а важливими документами епохи. Вони наочно демонструють, як монументальна архітектура Малого Ґалаґова інтегрувалася у повсякденне життя людей, стаючи частиною їхньої особистої історії та спільної пам’яті всього міста.