Ретро-подорож до Ужгорода 80-х: таємниці, ціни та колорит легендарного ринку на площі Корятовича

Атмосфера обласного центру Закарпаття середини 1980-х років залишається одним із найтепліших спогадів для кількох поколінь ужгородців. У той період місто приваблювало особливим європейським шармом: акуратними вуличками, доглянутим довкіллям та яскравими, нетиповими для радянського простору вітринами торгових точок. Центральною локацією для щоденних зустрічей, обміну плітками та пошуку дефіцитних товарів традиційно виступав міський колгоспний ринок, розташований на площі Корятовича. Архівні світлини 1985 року досі викликають у жителів міста щиру ностальгію за епохою, коли торгові ряди жили своїм особливим, неповторним життям.

Символи статусу та дефіцитна розкіш ужгородського «піяцу»

Тодішній ринок, який місцеві мешканці на угорський манер часто називали «піяц», кардинально відрізнявся від сучасних торговельних майданчиків. Прогулянка між прилавками вважалася своєрідним ритуалом, де кожен елемент побуту мав власне символічне значення. Окремим маркером престижу в ті часи виступали навіть звичайні пластикові пакети з принтами. Поліетиленовий пакет із зображенням краєвидів Києва або західних брендів уособлював так звану «закордонну мрію». Такий аксесуар вважався справжнім шедевром промислового дизайну, відрізнявся високою щільністю матеріалу, а його вартість на чорному ринку часом перевищувала ціну іграшкового літачка. У той час як більшість радянських громадян користувалися звичайними тканинними сумками або плетеними авоськами, власники дефіцитних пакетів помітно виділялися в натовпі.

За спогадами очевидців, типовим відвідувачем ринку, який міг дозволити собі подібну розкіш, часто був солідно вдягнений чоловік у стильній куртці та чистій білій сорочці, від якого пахло популярним тоді одеколоном «Консул». Наявність хорошого заробітку дозволяла таким покупцям без зайвих роздумів купувати до свята пляшку ігристого шампанського, дорогі шоколадні цукерки та свіжі червоні квіти, які кокетливо виглядали з престижної пластикової сумки, привертаючи увагу перехожих.

Суворі настанови, перші маркетологи та вуличні легенди

Дитячі спогади корінних ужгородців про відвідування ринку на площі Корятовича сповнені кумедних застережень з боку старшого покоління. Старші родичі та бабусі, відправляючи дітей по закупівлі, суворо наказували обходити стороною ятки перед входом до критого павільйону. Існувало стійке переконання, що для зовнішньої торгівлі продавці виставляли виключно неякісний крам, намагаючись продати неуважним дітям непотрібні або зіпсовані речі. Маленькі покупці, озброєні такими дорослими порадами, сприймали ринкових торговок із підозрою, що сьогодні викликає лише добру посмішку.

Цікавим феноменом тогочасної торгівлі були локальні методи продажу перших весняних ягід. Найпершу стиглу черешню на ужгородському ринку ніколи не зважували на кілограми. Продавці формували з ягід невеликі порційні пучки, ретельно перев’язуючи їх нитками. Один такий пучок коштував від 15 до 20 копійок, що на той момент вважалося досить високою ціною. Місцеві жителі жартують, що закарпатські продавці вже в середині 80-х років були справжніми «маркетологами від Бога», вміло створюючи штучний ажіотаж навколо першого врожаю.

Невід’ємною частиною ринкового простору виступали і місцеві колоритні особистості, чиї силуети назавжди закарбувалися в пам’яті городян:

• Продавчиня солодощів в тунелі: Неподалік від входу на ринок, у критому переході або перед самими воротами, часто стояла незряча жінка-інвалід, яка продавала саморобні яскраві льодяники на паличках. Попри те, що діти масово збігалися купувати солодких півників, батьки суворо забороняли ці ласощі, лякаючи малечу міфічними невиліковними хворобами через недотримання санітарних умов.

• Бухгалтер Юлка: Відома міська фігура, яка пізніше збилася зі шляху та мала проблеми з алкоголем, хоча в минулому була шанованим і кваліфікованим бухгалтером. Вона часто з’являлася поблизу торгової площі, голосно вигукуючи прізвище тодішнього мера Сергія Ратушняка у власній інтерпретації — «РаПушняк».

Гастрономічні уподобання, торгові секрети та цінова політика

Справжнім кулінарним магнітом для всіх відвідувачів ринку на площі Корятовича була знаменита пельменна, розташована на другому поверсі торговельного комплексу. Сюди щодня вишиковувалися величезні черги, адже якість та смак страв були бездоганними. Постійні клієнти намагалися заводити знайомства з персоналом закладу, щоб без зайвого очікування отримати заповітну подвійну порцію гарячих пельменів з маслом чи оцтом.

Для пошуку ексклюзивних продуктів харчування використовувався спеціальний кооперативний магазин, який працював з правого боку від головного входу з площі. Асортимент цієї точки суттєво відрізнявся від звичайного державного дефіциту. Тут за вищими цінами, але абсолютно вільно, можна було придбати натуральний бджолиний мед, арахіс та інші рідкісні ласощі. Щоб потрапити в господарський відділ на другому поверсі, покупці використовували складну систему переходів: спочатку потрібно було зайти в тунель, повернути ліворуч, піднятися сходами вгору, знову повернути ліворуч, а потім подолати правий сходовий марш.

Загальне керівництво цим величезним торговим механізмом здійснював відомий у місті директор на прізвище Ілляш, якого близькі та знайомі позаочі шанобливо називали на закарпатський манер Ондрашем (Андрієм).

Цінова політика на ринку у 1984–1985 роках залежала від походження товару та вміння покупця вести діалог:

Щоб придбати найкращі та найсвіжіші шматки м’яса для традиційних закарпатських страв, досвідчені ужгородські господарі приїжджали на площу Корятовича дуже рано — приблизно о шостій годині ранку, коли селяни тільки починали викладати свій товар на чисті прилавки.

Сьогоднішні мешканці міста з сумом констатують, що сучасна торгівля навколо історичного ринку часто втрачає колишню культуру, перетворюючись на хаотичний продаж товарів прямо з тротуару та землі, як це було сторіччя тому. Тим не менш, критий павільйон на Корятовича залишається унікальним місцем, де у разі відсутності необхідного товару в сучасних супермаркетах, завжди можна відшукати все необхідне, занурившись у живі спогади про ужгородську минувшину.