Історія створення драмтеатру в Ужгороді: від амбіцій до реалізації

Уявіть собі гігантську будівлю драмтеатру в центрі Ужгорода і замисліться: як вона там опинилася? Відповідь на це питання криється в перетині політики, архітектури та прогресу.

Розуміння політичного та соціального контексту 1970-х років дає відповідь на питання про появу цієї будівлі в центрі міста.

У той час країна була сповнена великих амбіцій, а архітектори мріяли про футуристичні міста. Згідно зі столичними баченнями, лівобережна частина Ужгорода мала виглядати схожою на план Вуазена Ле Корбюзьє: висотна забудова, масштабна трансформація простору та впорядкований рух.

Проте, на відміну від інших міст, Ужгород отримав лише окремий монументальний театр у старовинному місті.

Архітекторка Санія Афзаметдинова стала авторкою двох театрів — музичного в Сімферополі та музично-драматичного в Ужгороді.

За свій проект театру в Сімферополі вона отримала Шевченківську премію.

Народження обох театрів розпочалося на початку 1970-х років, але через економічні труднощі будівництво ужгородського театру тривало майже 15 років.

Місцева влада вирішила довести справу до кінця і залучила команду закарпатських архітекторів до роботи.

Проектну групу очолив головний архітектор Ужгорода Михайло Томчані.

Команда працювала над створенням інтер’єрів театру, використовуючи нові підходи та ідеї.

— Ідея полягала в тому, щоб створити справді якісний простір, який би відповідав усім вимогам сучасності.

Архітектори працювали спільно з митцями, щоб створити унікальні твори мистецтва, які б гармонійно інтегрувались в інтер’єри театру.

Одним із таких творів стала скульптурна композиція «В сім’ї єдиній» Василя Свиди.

Крім того, у театрі можна побачити інші витвори мистецтва, створені талановитими митцями.

Ці твори є справжніми скарбами, які приховані всередині театру.

Серед них — декоративно-просторова композиція «Ритми Карпат» подружжя Марії та Мігая Іванчо.

Також варто виділити різьблену дерев’яну композицію «Символи краю» Володимира Щура.

Склопластикові композиції Ференца Ерфана, Миколи Алмазова та Андрія Бокотея є яскравим прикладом декоративного мистецтва.

Ці твори не лише прикрашають інтер’єр, а й змінюють його, змушуючи простір «дихати» та наповнюючи відчуттям нескінченного руху.

Гобелен «Сучасний театр» Терезії Чувалової — ще один витвір мистецтва, який прикрашає театр.

Його об’ємно-просторова форма та кольорові поверхні створюють живий орнаментальний ефект.

Покрівля драмтеатру є алюзією на традиційну верховинську гонту.

Це додало театру локального колориту та зробило його більш впізнаваним.

Проте не все було безхмарно під час будівництва театру.

Найбільший виклик для ужгородських архітекторів полягав у постійному узгодженні деталей із Києвом.

— Ми були ніби палкою в колесі для «Київпроекту», — згадує архітектор Казимир Медвецький.

Архітектор визнає: місце для театру обрали не найкраще, а пропорції будівлі могли б бути гармонійнішими.

Проте головне, що художні твори декоративного мистецтва Закарпаття все ж отримали своє втілення.

Підсумовуючи, можна сказати, що драмтеатр в Ужгороді є справжнім скарбом культурної спадщини України.

Драматургія української архітектури потребує пильної уваги і збереження, щоб уникнути втрати історико-культурної спадщини.

До речі, варто згадати, як у Ужгородському замку відкриють памятний знак до 380-річчя Ужгородської унії.