Безбар’єрність як спосіб життя: як ужгородська організація змінює ставлення до людей з інвалідністю

Жити, спираючись на власні мрії, — чудово, але без реальних вчинків вони залишаться лише думками. Саме тому громадська організація під назвою Мрія в дії обрала такий курс для своєї роботи. Її головна мета — зробити життя закарпатців, особливо тих, хто має інвалідність, якіснішим та комфортнішим. Чимало людей із певними порушеннями здоров’я досі стикаються зі складнощами у навчанні, працевлаштуванні та участі у повсякденних подіях. Спільнота об’єднує дев’ятьох активістів. Більша частина з них — це люди з інвалідністю, які прагнуть жити повноцінно та розвиватися. Вони не шукають особливих пільг чи привілеїв, а просто вимагають поваги до своєї гідності та дотримання прав, які гарантовані кожному громадянину. Керівниця об’єднання Олеся Носенко відверто говорить про своє розчарування через застарілі стереотипи. Вона щиро не розуміє, навіщо використовувати зневажливі слова чи некоректні вирази, описуючи людей. Ми всі рівні, і боротьба за доступність простору — це справа кожного, адже саме це формує рівень комфорту у нашому суспільстві. Потреби цих людей прості: повага та відсутність штучних бар’єрів.

Чому просвітництво змінить наше майбутнє

Один із ключових напрямів роботи активістів — це навчання суспільства правильності термінології. Як зазначає Олеся, виявилося, що навіть самі люди з інвалідністю часто використовують слова, які можуть їх же образити. Люди часто хвилюються, коли намагаються підібрати правильне означення, аби не виглядати грубими. Це наслідок того, що офіційні терміни неодноразово змінювалися.

Команда часто навідується до навчальних закладів, аби розповісти дітям, як правильно спілкуватися з людьми, що мають інвалідність. Надія Дьолог, яка очолює цей напрямок і сама пересувається на кріслі колісному, ділиться власними перемогами та знаннями. Вона переконана, що чесна розмова допомагає позбутися страхів та непорозумінь. Під час інтерактивних зустрічей у молодіжних просторах Ужгорода організатори використовували вікторини та квести. Олеся зазначає, що помилятися під час такого спілкування — нормально, адже головне — це щире бажання зрозуміти іншого.

Фінансові виклики та робота з громадою

Реалізація соціальних ініціатив напряму залежить від фінансування, яке під час війни стало вкрай обмеженим. Проте це не зупиняє команду. Вони активно подаються на грантові програми та працюють пліч-о-пліч із місцевою владою на підставі підписаного меморандуму. Кожен охочий може підтримати організацію, зробивши внесок через офіційний сайт. Попри скруту, активісти продовжують важливі проєкти, наприклад, тренінг із ненасильницького спілкування під назвою Слова: вікна або стіни. Ця програма підходить усім, від підлітків до дорослих. Окремі заняття передбачені для тих, хто має інвалідність. Олеся каже, що труднощі з комунікацією — це спадок радянських часів. Перевчити старше покоління, яке десятиліттями жило за іншими правилами, складно. Проте молодь сприймає ці ідеї набагато легше та охочіше. Ця методика прийшла з Польщі й була адаптована для нашого контексту. Тепер вона допомагає розвивати емоційний інтелект і вчить толерантності. Наш мовний простір часто переповнений сарказмом чи навішуванням ярликів, що заважає людям почути одне одного. Тренінг складається з 16 занять, які вчать розпізнавати емоції, формулювати власні потреби та діяти конструктивно, без агресії.

Карта доступності як інструмент змін

Ще один вагомий проєкт отримав назву Крок до мрії. Його метою стало створення карти доступності для Ужгорода. Надія Дьолог розповідає, що разом вони проаналізували п’ятдесят різних локацій. На жаль, деякі з них уже не працюють, тому на актуальній карті об’єктів трохи менше. Учасники перевіряли кафе, магазини, установи та лікарні. Вони оцінювали входи, наявність високих порогів чи сходів та загальний стан простору навколо будівель, аби кожен міг самостійно спланувати свій день та бути впевненим у доступності маршруту.

Варто додати, що раніше ми вже згадували про ужгород надав власне житло ще трьом сімям військових.