Спогади про Ужгород півстоліття тому: місто було удвічі менше, але життя було більш змістовним

Ужгородці любили збиратися на Корзо, щоб продемонструвати свої обновки та поділитися радісними новинами

Коли я вперше приїхав до Ужгорода майже 50 років тому, місто було значно менше, ніж сьогодні, але воно мало свій особливий шарм.

Тоді тільки-но відкрилися гастроном і кафе «Білочка», які своїми яскравими вітринами привертали увагу перехожих. У цих вітринах мешкали дві білочки, а поруч із ними – кілька папуг. Ринок, розташований біля гастроному, був меншим і більш респектабельним, із капітальними цегляними прилавками, де місцеві мешканці продавали свої сільськогосподарські продукти.

Вечірні променади ужгородців

У ті часи вулиці міста були майже порожніми від автомобілів, а повітря було дуже чистим. Я міг спокійно їздити на триколісному велосипедові по своїй вулиці і ніхто мені не заважав. Але ввечері центральні вулиці міста були заповнені людьми. Ужгородці щовечора виходили на променад – переважно вздовж набережних та Корзо, яку тоді називали вулицею Суворова.

Ліхтарі освітлювали вулиці майже повністю, а перші неонові вивіски тільки-но з’являлися. Під час цих вечірніх прогулянок люди показували себе і з цікавістю розглядали знайомих. Саме тому на Корзо було прийнято демонструвати свої обновки і хвалитися добрими новинами.

Місто було удвічі менше, але життя було більш змістовним

Ці щоденні зустрічі чимось нагадували пізніші зустрічі випускників, які відбувалися раз на рік. Ужгород був тоді меншим за нинішнє, тож усі знали усіх. Відповідно, панувала більше сільська етика, ніж міська – патріархальна і всепроникна.

За відсутності сучасних гаджетів люди користувалися транзисторними приймачами, які були дуже поширеними. Місто потопало в усмішках – хоч і не завжди щирих, але широких.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, що понад 50 школярів із прифронтових територій вирушили на відпочинок до Рахівського району.