Ретро-Ужгород: як святкували Новий рік у нашому місті століття тому

Сучасний Ужгород у передноворічний час сяє ілюмінацією та вабить запахом глінтвейну, проте сто років тому атмосфера свята в місті була ще більш колоритною та сповненою унікальних ритуалів. Деякі з тогочасних традицій ми зберігаємо й досі, а деякі — як-от гонитва за поросям чи нічні рандеву із сажотрусами — залишилися лише на сторінках архівних газет.

Зимовий марафон: від грудневого Різдва до Форшонґу

Зимові свята в старому Ужгороді вирізнялися своєю тривалістю та мультикультурністю. Святковий цикл розпочинався з Різдва у грудні. Цікаво, що лише у 1920-х роках місцева православна громада почала відзначати народження Христа на початку січня.

За Різдвом слідував Новий рік, який тоді частіше називали Сільвестром. Але й на цьому веселощі не вщухали: частина містян святкувала Маланку з традиційними вечірками, після чого плавно розпочинався Форшонґ — період зимових балів та розваг, що нагадував Масляну.

Благодійна ялинка та солодощі від Богуміла Пурми

Традиція прикрашати головну міську ялинку в тому вигляді, до якого ми звикли, ймовірно, з’явилася вже за радянських часів. У довоєнній пресі немає згадок про величезне дерево на центральній площі. Проте існував інший, надзвичайно зворушливий звичай, започаткований Червоним Хрестом.

У чехословацький період на нинішній Театральній площі встановлювали невелику «ялинку солідарності». Заможним ужгородцям пропонували купувати кольорові лампочки для її гірлянди. Чим активніше городяни жертвували кошти на благодійність, тим яскравіше сяяло дерево. Тьмяна ялинка на початку акції служила німим нагадуванням про тих, хто потребує допомоги.

Домашні ж ялинки ужгородці прикрашали:

• Справжніми свічками (що нерідко створювало пожежну небезпеку);

• Горішками та дерев’яними іграшками;

• Спеціальним печивом від знаменитої ужгородської пекарні Богуміла Пурми, яке діти з’їдали прямо з гілок.

Щодо подарунків, то реклама в газетах мало чим відрізнялася від сучасної: парфуми, солодощі та іграшки були лідерами продажів. Чоловікам найчастіше пропонували дарувати годинники або надсучасні на той час радіоприймачі.

Сажотруси та «Сільвестрове порося»: секрети ужгородської удачі

Однією з найколоритніших особливостей старого Ужгорода були живі символи удачі. У новорічну ніч на вулиці виходили всі міські сажотруси. Зустріти людину в чорному циліндрі з мотузкою вважалося добрим знаком. Містяни намагалися торкнутися їхніх ґудзиків або потиснути руку, вірячи, що це принесе щастя в наступному році. Самі ж майстри вогню в такий спосіб могли непогано підзаробити або отримати частування від святкуючого натовпу.

Ще екзотичнішою була традиція з поросям. У популярному ресторані Мано Фюреді (та багатьох інших закладах) практикували особливу забаву:

1. У розпал бенкету в залі раптово вимикали світло.

2. До гостей випускали живе поросятко, прикрашене червоним бантиком.

3. У темряві та галасі гості намагалися спіймати прудку тварину.

4. Щасливчик, якому це вдавалося, отримував головний приз — це саме порося, але вже засмажене та подане до столу.

Нічне Корзо: танці до світанку та церковні дзвони

Ужгородці початку ХХ століття були справжніми майстрами нічних гулянь. Газети писали, що на Сільвестра центр міста о третій годині ночі був таким же людним, як вулиця Корзо в обідню пору. Було прийнято не сидіти на одному місці, а мігрувати від закладу до закладу: почати вечір в «Угорському казино», зазирнути в екзотичний «Орієнт» до факірів та танцівниць, а під ранок опинитися у винарнях на вулиці Глибокій (нинішній Кошицькій).

Замовлення столика було рідкістю — більшість закладів радо приймали гостей «на ходу», накриваючи столи навіть у коридорах. Гучні компанії іноді встановлювали справжні рекорди — як-от у 1941 році, коли група друзів за ніч випила 80 пляшок шампанського.

А завершувався момент переходу в новий рік урочисто та велично: рівно о 00:00 в усіх храмах міста починали бити дзвони. Цей потужний передзвін сповіщав Ужгород про початок нового етапу, об’єднуючи все місто в єдиному духовному пориві.