Ужгород схиляє голову в жалобі: Прощання з героєм-захисником, сержантом Павлом Білецьким

Сьогодні Ужгород провів в останню путь свого сина, 40-річного захисника України, сержанта Павла Павловича Білецького. Життя цього надзвичайного чоловіка, яке було наповнене служінням, відвагою та любов’ю, обірвалося занадто рано. Павло народився 1 березня 1985 року в селі Рокосово на Хустщині, де зростав із сестрою Лесею. Його батьки, Павло та Юлія, досі проживають у рідному селі.

Життя, присвячене служінню та родині

Проте свідоме життя Павла Білецького нерозривно пов’язане з Ужгородом. Саме тут він здобував освіту в духовній академії, будував успішну кар’єр в журналістиці та професійній фотографії. Він був активним учасником громадського життя, долучався до формування політичних процесів у регіоні. В Ужгороді він створив міцну сім’ю, став люблячим чоловіком для своєї дружини Тетяни та турботливим батьком для трьох доньок: Євгенії, Злати та Ніки.

З початком повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року, Павло не вагався. Вибір між комфортним життям в тилу та обов’язком захищати Батьківщину був для нього очевидним. Він залишив усе, щоб стати на захист України.

Бойовий шлях і служіння побратимам

Для Павла Білецького перехід від цивільного життя до суворої військової реальності був не просто зміною обстановки. Це був свідомий вибір, де ціль і зміст стали важливішими за особистий комфорт і виживання. На фронті він знайшов нову велику родину — своїх бойових побратимів. Разом вони пройшли через найгарячіші точки на лінії зіткнення, зокрема Кліщіївку, Веселе, Красногорівку, Торецьк.

У складі 21-го батальйону спеціального призначення Президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького, Павло, з позивним «Грек», виконував завдання, які нагадували роль глави великої родини. Його робота була про забезпечення, порядок, опіку та евакуацію поранених. Він завжди ставив потреби побратимів вище за власні.

Боротьба до останнього подиху

Навіть коли його здоров’я почало давати тривожні сигнали, Павло відтягував звернення до лікарів, дбаючи в першу чергу про інших. Він погодився пройти обстеження лише в Києві, куди його взвод вивели після боїв у Краматорську. Там він дізнався про страшний діагноз — онкологічне захворювання.

Незважаючи на невтішні прогнози, Павло не втрачав оптимізму. Він не надавав великого значення симптомам, не хотів обтяжувати рідних. Про його боротьбу з хворобою знали лише найближчі, а для інших він був все тим же впевненим, турботливим і самодостатнім чоловіком. Навіть перед обличчям смертельної хвороби, Павло був упевнений у своїй перемозі. Попри неймовірну силу волі, любов сім’ї та допомогу найкращих лікарів Національного інституту раку, 12 вересня 2025 року серце Павла Білецького зупинилося.

Вшанування пам’яті

Прощання з Героєм відбулося на набережній Незалежності. Віддати шану Павлу прийшло багато людей: рідні та близькі, бойові побратими, представники обласної та міської влади, колеги-журналісти та фотографи, а також численні містяни. Поховали воїна на Пагорбі Слави, де він знайшов вічний спокій.

Життя Павла Білецького було коротким, але неймовірно насиченим і глибоким. Його віра в майбутнє та цінності, за які він боровся, назавжди залишаться в пам’яті тих, хто мав честь його знати.