Сьогодні, 23 липня 2025 року, Ужгород провів в останню путь 53-річного військового. Це матрос 36-ї бригади морської піхоти ЗСУ Микола Лошак.
Микола Іванович Лошак народився 6 грудня 1971 року в Ужгороді. Навчався у 15-й школі, потім у ПТУ №19. Для друзів та близьких він був просто Мікі. Його пам’ятають як щиру, спокійну та добру людину.
Після строкової служби в армії Микола все життя працював водієм. Він трудився на різних підприємствах міста. Їзда була його справжньою стихією. Він обожнював дорогу, рух. Йому подобалося відчуття відповідальності за кермом. Його знали як порядного та справедливого чоловіка. Він завжди приходив на допомогу, не чекаючи прохань.
Життєвий вибір та героїчна загибель
На початку повномасштабного вторгнення, у 2022 році, Микола добровільно вступив до лав 101-ї окремої бригади територіальної оборони. Він не чекав повістки. Свій вибір зробив цілком усвідомлено. У 2025 році він продовжив службу. Це вже у 36-й бригаді морської піхоти Збройних сил України.
13 липня 2025 року Микола Лошак загинув. Це сталося під час виконання бойового завдання. В районі села Яблунівка Донецької області.
Він віддав своє життя заради майбутнього України. За свою родину. За свою маленьку онуку Соломію. Її він вперше побачив лише пів року тому. Тоді він приїхав у відпустку. Це було спеціально, щоб її обійняти.
Його смерть є болючою втратою. Це не лише для родини. А й для всіх, хто його знав. У ньому була велика сила. Вона була тихою, внутрішньою, мужньою. Таку силу не видно здалеку. Але вона тримає все навколо.
Церемонія прощання та вшанування пам’яті
Чин похорону відбувся на набережній Незалежності. Віддати шану захиснику прийшли рідні та близькі. Були друзі, міський голова Ужгорода Богдан Андріїв. Також військові та містяни.
Від генерала Олександра Сирського зачитали пам’ятний лист. Це був знак глибокої вдячності. Це за жертовне служіння у лавах ЗСУ.
Після заупокійної літургії жалобна хода вирушила до Пагорба Слави. Там захисника поховали з військовими почестями.
Ім’я Миколи Лошака назавжди залишиться в наших серцях. Як символ гідності, любові до близьких. А також готовності стояти за правду. Історію про дідуся, який без вагань пішов боронити свою землю, його донька обов’язково розкаже Соломії. Це буде, коли вона трохи підросте.
Вічна пам’ять і слава Герою!
