Ужгородський Скансен, офіційно відомий як Закарпатський музей народної архітектури та побуту, урочисто відсвяткував своє 55-річчя. Ця знаменна подія зібрала разом музейників. Також були присутні науковці, митці та представники духовенства. Долучилися й представники влади та небайдужі мешканці Ужгорода.
Від витоків до сучасності: шлях розвитку музею
Історія цього унікального закладу розпочалася у 1965 році. Тоді при Закарпатському краєзнавчому музеї створили спеціальний відділ. Він був присвячений народному зодчеству та етнографії. Його співробітники активно працювали. Вони закладали фундамент для майбутнього скансену. Досліджували територію та організовували експедиції. Шукали архітектурні та побутові об’єкти по селах Закарпаття. А вже 27 червня 1970 року музей вперше гостинно відчинив свої двері.
Сьогодні фонди музею налічують близько 20 тисяч експонатів. Це розкішні колекції народного текстилю. Також є унікальна кераміка та дерев’яна пластика. Представлені вироби з лози та писанки. Є металеві вироби та різноманітні мистецькі твори. Щорічно ці зібрання поповнюються. До них додаються нові, неповторні артефакти. Це традиційний одяг, декоративна вишивка. Також предмети повсякденного вжитку. Частина цих експонатів гармонійно вписана в інтер’єри. Їх можна побачити у житлових спорудах на території скансену.
Вшанування праці зберігачів культурних цінностей
Колектив музею, яким керує Василь Коцан, отримав щирі вітання. Їм вручили почесні грамоти. Це були представники Закарпатської обласної військової адміністрації. Також вітали обласна та Ужгородська міська ради. Від імені міського голови Богдана Андріїва музейників привітала Алла Чернобук. Вона є очільницею Управління у справах культури, молоді та спорту. Алла Чернобук подякувала за віддану працю. Вона вручила грамоту безпосередньо директору музею Василю Коцану.
За 55 років свого існування музей перетворився на щось більше. Це не просто сховище народної культури. Він став живим простором. Тут традиції не лише зберігаються. Вони осмислюються та передаються наступним поколінням. Усі ці досягнення є результатом щоденної праці. Вона часто залишається невидимою. Але ця праця надзвичайно важлива. Музейники дбайливо плекали та продовжують зберігати духовну спадщину Закарпаття.
Як, на вашу думку, можна ще більше популяризувати унікальну культурну спадщину Закарпаття?
