Ужгородська липова алея — улюблене місце для прогулянок уже кількох поколінь ужгородців. Тут проходжаються закохані, відпочивають студенти, здійснюють пробіжки прихильники активного способу життя. Також тут вигулюють домашніх улюбленців та фотографуються туристи. Ця романтична та красива у всі пори року алея давно стала однією з візитівок столиці Закарпаття. Нині важко уявити сучасний Ужгород без неї. Навіть не віриться, що колись на її місці була пустка, а замість могутніх дерев росли чагарники.
Історія створення та значення алеї
Алея є одним з найкращих здобутків багатого на позитивні моменти чеського періоду. Її визнано пам’яткою садово-паркового мистецтва. Простягається вона вздовж набережних Незалежності та Студентської.
Ужгородська липова алея вважається найдовшою в Європі. Її довжина становить 2,2 кілометра. Її прикрашають шість видів лип по обидва боки пішохідної доріжки. Так, зокрема, стверджує історик Роман Офіцинський.
За його словами, алею засадили у 1928 році чеські ботаніки. Тоді вона налічувала близько 300 дерев. Зараз окремі з них засохли, деякі поламалися, окремі вирубали. Торік до Дня міста на ділянках, де давно не було дерев, висадили кілька саджанців лип. Проте, на жаль, деякі з них знову зламали.
Чому саме липа?
Виникає питання, чому саме липи потрапили до Ужгорода і який їхній зв’язок із Закарпаттям? Чому чехи вирішили створити саме липову алею, а не яблуневу чи ялинкову? Адже вони озеленили Ужгород й іншими насадженнями, завдяки яким місто прославилося на всю державу як українська Японія. Сакури зараз вважаються справжньою родзинкою міста. Вони приваблюють щовесни тисячі туристів з усіх усюд, які їдуть помилуватися рожевою красою.
Пояснення, чому це дерево припало до душі чехам, можна знайти у книжці “Екскурсії Ужгородом”. “Липу оспівували здавна, – йдеться у виданні. – Вергілій, Овідій, Пліній називали її «золотим деревом». У давніх слов’ян липа вважалася священним деревом. Вона ототожнювалася з богинею любові та краси – Ладою. Пізніше її назвали деревом Богородиці. За християнською традицією, коли Богородиця спускається з небес на землю, то відпочиває на липі. Липа – чеське національне дерево. Липовий листок, гілка липи з квітами або липовий вінок – знаки національної гідності Чехії. На багатьох нагородах Чехії (ордени Білого Лева, Республіки), газетних логотипах, військових уніформах, гербах і грошових номіналах бачимо елементи липи”.
Тож не дивно, що чехи вирішили залишити слід своєї держави на новоздобутій території, якою стала в ті часи Закарпатська область. Крім того, тодішній уряд дбав про естетичну красу міст. Ботаніки поєднали приємне з прекрасним. Приємно, що в нас сьогодні є довша липова алея, ніж у самих чехів, яким ми, власне, нею й можемо завдячувати.
Як наголошує Роман Офіцинський, липа стала символом Чехії у червні 1848 року. Тоді проходив Слов’янський конгрес у Празі. Це був з’їзд делегатів слов’янських народів Австрійської імперії, де й було прийнято відповідне рішення. З’їзд організували чеські активісти, його делегатами були також представники від Закарпаття.
Ясен Масарика: легенди та факти
Проте не липою єдиною відома алея. На ній є ще одна пам’ятка, якою пишається Ужгород — це ясен Масарика. Дерево оповите багатьма легендами. Нерідко екскурсоводи розповідають туристам, що свого часу його посадив президент Чехословаччини Томаш Масарик, на честь якого воно й отримало назву. Інші ж запевняють, що біля ясена колись стояла трибуна, з якої Масарик виступав під час візиту до Ужгорода. Існує ще одна теорія, згідно з якою під його коренями закопано капсулу часу з пророцтвом для міста на найближчі 1000 років. Як би там не було, а могутній розлогий ясен має для столиці Закарпаття важливе значення. Гості охоче фотографуються біля широчезного стовбура та милуються його кроною.
Більше про дерево відомо місцевому історику Роману Офіцинському, який добре знається на сторінках минувшини нашого краю.
“Ясен Масарика – пенсільванський ясен, якому понад століття – пам’ятка місцевого значення, що знаходиться на набережній Рошковича, – запевняє Роман Офіцинський. – Його обвив плющ віком близько 50 років. Такі ясени ростуть зазвичай біля водойм, оскільки досить добре втягують вологу. Символічну назву він отримав через те, що нібито біля нього поставили трибуну, з якої виступав перший президент Чехословаччини Томаш Масарик під час приїзду до Ужгорода. Насправді це було в іншому місці – біля жупанату”.
Посадити дерево Масарик також не міг. На час його президентства воно вже росло на знайомому нам місці. А щодо капсули, то це теж викликає сумнів. Навряд чи хтось би закопував такі важливі речі біля водойми. Вода колись повноводного Ужа, який нерідко допікав місцевому населенню повенями, могла б її вимити.
Та як би там не було, а ясен таки став гордістю міста. І не важливо, що з легенд є правдою, а що вигадкою. Головне, що дерево є одним із найстаріших у місті.
