Беата Корн: “Мистецтво як покликання та проживання себе”

Ужгородка Беата Корн у всіх, хто цікавиться сучасною творчістю асоціюється насамперед з керамікою – матеріалом, з яким пов’язана її освіта в Ужгородському коледжі мистецтв та Львівській національній академії мистецтв. Однак, у розмові завжди акцентує на тому, що вона – мультидисциплінарна художниця, а  кераміка для неї – база, яка створює платформу для її творчості. Саме такий підхід дає художниці можливість розмити межі між живописом, керамікою, графікою, скульптурою, інсталяцію. Двометрові скульптури з неочікуваних для глядача матеріалів, керамічні “молочні хмари” та трава, що поєднуються з акриловим живописом й землею відкривають нові горизонти у взаємодії глядача з мистецькими об’єктами, де досвід сприйняття стає багатовимірним.

В інтерв’ю мистецтвознавиця Оксана Маричевська поспілкувалися з Беатою Корн про залаштунки творчого процесу, її мультидисциплінарність та творче покликання.

“Найважливіше – це ідея, бо ти в будь-якому випадку хочеш прожити якусь емоцію чи донести конкретну думку”

– Що для тебе головне у мистецтві – форма чи процес? Бо це не про вибір “або-або”, а про те, як ми визначаємо цінність мистецтва в різних контекстах. 

– Головне для мене все ж форма, вона зміщує процес. Першочергово виникає часткова візія об’єкта чи твору, асоціативні образи емоцій або образи суті, які хотілося б донести цією роботою.

– Ти робиш ескізи?

– Можу робити, або візуалізувати в голові – уявляю пусту стіну з майбутньою роботою. По суті, мені цікаво моделювати вже з готових об’єктів, і вже на етапі напівготовності нового творіння, формую з них щось цінне.

– У цьому процесі що важливіше – творчий бік чи технічний, адже ці два компоненти, хоча й тісно пов’язані, відповідають за різні якості мистецтва, і баланс між ними досить часто стає предметом дискусій?

– Це буває по-різному, іноді через форму структуруєш думку, іноді ідея диктує форму, а процес завжди вносить свої корективи. Бувають процеси медитативні, монотонні, а бувають експресивні й вирішальні. Процес може призвести до іншого імпульсу і призвести до зовсім неочікуваного результату. Процес завжди робить свої остаточні правки.

– Від чого все ж залежить характер процесу? Які чинники є визначальними саме для твого процесу – особистісні (твій досвід, мета), прагнення до мультидисциплінарного підходу, матеріал та техніка?

– Найважливіше – це ідея, бо ти в будь-якому випадку хочеш прожити якусь емоцію чи донести якусь конкретну думку. Мета може бути різна, нею може бути навіть отримання потоку неконтрольованих думок. Інша ситуація, коли ти маєш чітко сформовану думку, певну ідею, під яку створюєш форму, образ. Мені близький взагалі міждисциплінарний підхід. Я не люблю обмежувати себе матеріалом.

“Я проживаю себе в мистецтві часто інфантильно, моє мистецтво інтуїтивне, емоційне і грайливе”

— Ти здобула фахову освіту в галузі кераміки й в багатьох, хто цікавиться сучасним українським мистецтвом ти асоціюєшся з керамічними об’єктами. Чому саме кераміка?

— Коли мені кажуть, що я керамістка, в мене завжди спрацьовує внутрішній супротив. Не хочеться фіксуватись на чомусь одному, бо кераміка для мене – це насамперед інструмент, який відполірований, відшліфований згідно з моїми потребами. Я починала з кераміки, навчаючись там 8 років, глина мене захопила відразу.

З живописом я працювала небагато, мені чогось там не вистачає, розумію, що мені ближчі засоби виразності графіки. Сам процес ліплення з глини для мене не такий визначальний, мені важливий концепт, втілення ідеї, візуалізувати те, що я хочу. Самі по собі ідеї не структуровані й саме кераміка дає можливість такої структурованості, прогнозованості, я чітко бачу, що я хочу, створюю елементи і вже тоді відбувається інтуїтивна грайливість.

— Чи має кераміка «пам’ять» – сліди рук, процесу чи середовища? 

— Однозначно так. Це питання інструментарію митця. Є процеси абсолютно ручного виконання. Мене особисто може надихнути будь-що, коли я вже маю певну модель, я можу її відформувати й переосмислювати на свій лад. Тому мені цікаво мати якісь готові об’єкти й вже їх трансформувати в якусь візію. Я проживаю себе в мистецтві часто інфантильно, моє мистецтво інтуїтивне, емоційне і грайливе. Моя частина дитини почуває себе комфортно, це її зона.

— У живописі чи графіці домінує інтуїтивно-експресивний компонент, непередбачувані процеси й, можливо, результати. В кераміці сам процес творення потребує контрастних навичок, де ти зосереджений на технічній стороні, контролі процесу, жорсткому таймінгу.

— Який проєкт для тебе був найскладнішим?

— Спільний проєкт з Віктором Мельничуком, де серед артоб’єктів залучалася досить об’ємна скульптура. 

— Мене особисто вразив ваш спільний проєкт “Занепад Відродження”. Двометровий ведмідь, схожий на диско-кулю, який стоїть в житі, розфокусовані живописні полотна, дзеркальні скульптури зайців у клітці, олені з автоматами, ведмідь із клешнями замість лап. Це були об’єкти, які не можливо було сприймати поверхнево, змушували проаналізувати нашу систему подвійних стереотипів.

— З одного боку – це був приклад “зродної праці”, не лише естетичної, а й концептуальної: проєкт торкав теми дитячої свідомості, трансформації досвіду, емоційної пам’яті, але водночас вимагав дуже багато сил.

— Як матеріал впливає на ідею? Адже матеріал — це не просто засіб й він може обмежувати або інспірувати, додавати сенси, впливати на сприйняття глядача.

— Загалом матеріал може вносити певні корективи. Матеріальний світ завжди додає правки до ідейного змісту. Я вважаю себе міждисциплінарним художником, мені зручно працювати у межах міждисциплінарного підходу, поєднуючи різні дисципліни: кераміка, скульптура, графіка, живопис, дизайн, інсталяція, не люблю себе обмежувати можливостями виразу через матеріал.

“Ремесло розв’язує питання, а мистецтво ставить їх”

— Чи визначаєш ти для себе межу між ремеслом і мистецтвом? Митці, зазвичай, розмежовують або з’єднують ці поняття.  Яка ця межа для тебе?

— Я проводила багато часу і роботи з собою, щоб провести ці межі й з’ясувати це для самої себе. Це питання постійно тебе десь торкається і розмежувати це, в хорошому сенсі, важливо. Останнім часом, особливо з війною, я зробила для себе підсумки, що всьому, що ти робиш важливо надати шану і повагу, інакше виникає питання, для чого ти це все робиш.

Нещодавно почула думку про те, що покликання не зобов’язане перекривати всі твої потреби. Це дуже проста думка, яка розкриває суть питання про, яке йдеться. Ти очікуєш від свого покликання, що воно має тебе опікувати, а це все одно, що вимагати, наприклад, від любові ще щось поза її існуванням, й призведе до розчарування. Коли ти все розкладаєш по своїх поличках, то усвідомлюєш важливість ремесла як шляху, що дає можливість навчатися й вдосконалюватися, зміцнювати свої слабкі сторони. Це про стабільність та впевненість. Мистецтво ж – це покликання, проживання себе, інструмент, яким ми володіємо. Ремесло розв’язує питання, а мистецтво ставить їх. Це різні опції.

— Тут відразу виринає питання про комерційну складову? Чи вдається тобі знаходити баланс між мистецьким процесом і продажами? 

— Це дуже складна тема для митця як, загалом, й питання монетизації мистецтва, яку ми між собою обговорюємо. Знову ж таки, ми не можемо вимагати, щоб твоє покликання забезпечувало всі твої потреби, це шлях у нікуди. Формулювання думки, що дизайн – це комерційно, а мистецтво — ні, не коректне. На мою думку, важливим є фокус, бо на що себе налаштовуєш, те в результаті й отримуєш. Дуже послаблює митця момент зневіри. Я не створюю об’єкти під замовлення чи якісь побажання, тому придбання моїх робіт — це свідчення готовності людини отримати мою емоційну частку.

“Моє мистецтво – це не мистецтво провокації, я люблю прості, локальні сенси”

— Що для тебе поняття «естетичне»?  Адже сьогодні естетичне – це не про красу, гармонію чи пропорцію,  а про те, чи це промовисто, чи викликає певну реакцію, чи має позицію, глибину, чи є це досвідом, який змінює. 

— Ідея для мене завжди попереду, а естетика чи її відсутність – це мова, якою ми проявляємося, вона індивідуальна для кожної людини, як і методи. Але важливо, що ми хочемо донести собі чи оточенню й чи інструмент естетики дозволяє нам це. Не завжди через естетику ти можеш донести ідею. Вона може бути суперечливою. Естетика не завжди доречна, не завжди гучномовна. Все залежить від того, що ми хочемо сказати. Особисто для мене естетика близька, мене цікавить ідея споглядання чи вдосконалення. Моє мистецтво – це не мистецтво провокації, я люблю прості, локальні сенси, все, що ми робимо, особливо в дизайні, робиться з думкою про людей, це зовсім інший підхід, ніж коли ти робиш свої творчі роботи.

— Межею всіх переломних етапів в культурі, філософії, мистецтві є деструкція – тенденція до руйнування структури художнього цілого або принаймні зовнішню ілюзію подібного руйнування. Як ти як митець відчуваєш себе сьогодні в країні, де тривають дійсно переломні моменти?

— Щоб рухатися далі, ти маєш залишити щось у минулому. Однак кожен робить для себе певні висновки, залишається досвід, напрацювання, й ти з цього досвіду можеш формувати свій майбутній шлях. А іноді, як сьогодні в нашій країні, тебе просто змушують якісь обставини й ти не маєш вибору. Моя крайня серія «Фрагментарна історія», власне, про це, підсумковий момент, де я фізично збирала елементи, над якими працювала раніше, як це робить зараз кожен з нас в умовах війни. І на базі цього ти починаєш створювати щось нове, щоб рухатися далі.

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.