Попри прохолодну весняну погоду, в Ужгороді з нетерпінням чекають на початок цвітіння сакур, яке цього року, за попередніми прогнозами, мало розпочатися 5-6 квітня. Однак, як стало відомо, рожеві квіти прикрасять місто на кілька днів пізніше. Загалом же, період милування цвітом японських вишень триватиме близько двох тижнів.
Незважаючи на складні часи, вартість туристичних турів до Ужгорода красномовно свідчить про неабиякий попит на можливість насолодитися красою квітучих сакур. Місто над Ужем недарма зберігає за собою почесне звання сакурової столиці України, приваблюючи тисячі відвідувачів.
Вже найближчими днями Ужгород наповниться туристами, які прагнуть побачити це диво природи на власні очі та зробити безліч яскравих і натхненних фотографій. Сакури в Ужгороді можна зустріти повсюди: на головних вулицях, у затишних провулках і навіть у приватних садибах. Особливою окрасою міста є алея сакур, що розкинулася вздовж Православної та Київської набережних річки Уж.
За оцінками фахівців-біологів, наразі в Ужгороді налічується понад п’ять тисяч дерев сакур. Водночас, за інформацією від мукачівських чиновників, їхнє місто може похизуватися ще більшою кількістю рожевих красунь – до восьми тисяч.
Декан біологічного факультету Ужгородського національного університету Ярослава Гасинець розповідає, що класичні сакури з пишними махровими квітами, які найбільше приваблюють туристів до Ужгорода, були висаджені в період будівництва району Ґалаґов у 20-30-х роках минулого століття. Саме цей час можна вважати початком історії сакур у краї. Частина тих насаджень збереглася до наших днів, і вік цих дерев сягає вже близько ста років. Найстаріші ж сакури Ужгорода можна знайти в районі саду Лаудона, на вулицях Ракоці та Бращайків. Час показав, що сакури чудово адаптувалися до міських умов Ужгорода, добре переносять місцеві ґрунти та клімат. Як результат, сьогодні не лише сакури створюють неповторну весняну атмосферу міста. Справжньою окрасою вулиць стали також квітучі яблуні Недзвецького, сливи Піссарда, глід, мигдаль трилопатевий, церцис європейський, чиї рожеві квіти розпускаються прямо на гілках, дивовижні тюльпанові дерева та різноманітні види й форми магнолій, а також павловнії, фіолетово-сині суцвіття яких у південній частині Ужгорода конкурують із цвітом каштанів. Ці декоративні породи дерев сьогодні можна зустріти не лише в центрі міста, а й у різних мікрорайонах та на околицях.
Хоча Ужгород чарівний у будь-яку пору року, саме під час цвітіння дерев він набуває особливої привабливості.
Про це свідчать і теплі відгуки туристів. Світлана Панько з Києва ділиться своїми враженнями: «Це місце обов’язково варто відвідати кожному! Раджу! Японія може відпочивати! У нас в Україні є своя Японія, і вона саме в Ужгороді!». Ганна Харлан зі Львова захоплено відгукується: «Сакурова алея – це неймовірна краса, яку важко передати словами. Побачити це на власні очі – обов’язково, а ще краще – зробити безліч фотографій. Єдина складність – це вгадати з погодою. Зараз сакури є в багатьох містах, але ніде вони не виглядають так яскраво та колоритно, ніде немає такої особливої атмосфери, як в Ужгороді. Тут вони найкращі!». Ірина Грищенко з Харкова, яка приїжджає милуватися цвітінням вже третій рік поспіль, зазначає: «Закарпаття – це суцільний квітучий сад. Але в Ужгороді, крім сакур, є ще багато цікавого, тут є на що подивитися. І загалом місто таке затишне та спокійне, що навіть не хочеться їхати додому».
Справді, ніжні рожеві квіти ужгородських сакур полонять серця багатьох, і цього року місто знову зустрічає численних туристів.
Існує чимало легенд про сакури, зокрема й пов’язаних із Закарпаттям. Одна з них, менш відома, розповідає про Єлизавету, дружину австро-угорського імператора Франца-Йосипа, до складу імперії якого входило Закарпаття. Кажуть, що імператриця ніколи не кохала свого чоловіка, адже шлюби між правителями часто укладалися з політичних міркувань. Вродлива баварська принцеса закохалася в угорського політика Дюлу Андраші, і їхні почуття були взаємними. Оскільки Єлизавета була заміжньою, їхній зв’язок тримали в таємниці. Деякі історики навіть припускають, що її донька Марія-Валерія насправді була донькою не імператора, а Дюли. Підтвердженням цьому може бути хоча б те, що народжувати доньку Єлизавета поїхала до Буди (частини сучасного Будапешта). Імператриця часто подорожувала Угорщиною, і Ужгород став одним із місць їхніх таємних зустрічей. Якось японський посол подарував Францу-Йосипу картину із зображенням сакури. Жінці вона так сподобалася, що вона захотіла відвідати Японію, щоб побачити квітучі вишні на власні очі. Про свої плани вона розповіла Дюлі, але закоханий угорець боявся відпускати її в далеку подорож. Щоб порадувати кохану, він закупив саджанці сакур і 22 квітня 1868 року, в день народження Марії-Валерії, висадив їх в Ужгороді. Наступної весни, коли дерева зацвіли, він запросив Єлизавету до їхньої власної «маленької Японії». Дюла сказав, що ці квіти – на честь їхнього кохання та їхньої спільної доньки, яка навіть не здогадувалася про справжнє батьківство. Цей сюрприз так вразив імператрицю, що відтоді вона щороку приїжджала таємно милуватися сакурами до Ужгорода. А Дюла, прагнучи ще більше догодити Єлизаветі, посадив японські вишні майже по всій території Закарпаття – від Ужгорода до Тячева. Після смерті імператриці більшість цих дерев засохли, але ужгородці, яким також припали до душі ці ніжні квіти, продовжили їх вирощувати, прищеплюючи гілки японських вишень на місцеві черешні.
Незважаючи на те, що ця історія має елементи легенди, інші джерела вказують на те, що сакури були висаджені в Ужгороді чеською владою у 1930-х роках.
Проте, незалежно від справжньої історії їхньої появи, чарівні японські вишні знову готуються подарувати Закарпаттю своє неповторне цвітіння. І помилуватися ними можна буде не лише в Ужгороді, але й в Мукачеві, Берегові, Виноградові, Хусті, Тячеві та навіть у Рахові та інших населених пунктах області. І це, безперечно, найбільша радість, адже немає сенсу змагатися, де сакур більше чи де довша алея. Головне – це те, що сприятливі кліматичні умови Закарпаття дозволили японським вишням прижитися всюди, і кожен мешканець області може насолодитися їхнім цвітом, навіть не виїжджаючи за межі свого міста чи села.
